4 липня 2017

Що німцю добре: чому в Німеччині так комфортно і як би нам теж це зробити

Українець Пилип Бражко нещодавно відвідав Вісбаден, Майнц і Франкфурт. Комфорт цих далеко не найголовніших міст Німеччини настільки його вразив, що для Platfor.ma він написав про те, як їх жителі створили собі приємне життя, і яким чином ми можемо зробити це ж саме.

 

 

Люди дуже швидко звикають до приємних речей. За короткий період моєї мандрівки, яка, до речі, відбулась за допомогою програми Erasmus+ (про те, як подорожувати за кошти ЄС, ми вже писали, – Platfor.ma), я по-іншому став розуміти, що таке комфорт. Особливо в перший день, коли я повернувся до Києва, то на контрасті відчув, що життя в місті, великому чи малому, точно може бути кращим. Далі я розкажу про те, чому в Німеччині мені було дуже комфортно і що потрібно змінити в столиці України.

 

 
 

Симбіоз природи і людини 

Одразу скажу: Київ не такий вже й зелений. В Німеччині газони. Газони всюди. Мені важко пригадати, щоб я бачив оголену землю в міському просторі. І що важливо – це одразу вирішує проблему із пилюкою на дорогах – вони тут чистіші і моє взуття відповідно теж почувало себе краще.

 

Не треба довго думати, щоб згадати, де в Києві є оголені ділянки землі. Чистота – це приємно. Проте це не єдина користь газону. Коли ми вийшли з центрального вокзалу Вісбадена, через дорогу одразу побачили сквер із газоном, на якому засмагали жителі цього старовинного міста. Коли у  Франкфурті ми прийшли в бізнесовий район, прямо біля офісних хмарочосів на траві засмагали люди в купальниках, а поряд із ними доріжками йшли банкіри і економісти в ділових костюмах. Чому б ні? Дивно і не дивно одночасно. Словом, місто для містян і для їхнього комфорту. Тут плавно перейдемо до другої частини.

 

Дерева. Дерева всюди. Центральна площа Вісбадена, де є ресторанчики, модні бутіки і торгові центри, доволі невеличка і там немає жодного пам’ятника. Але є два просто здоровенних дерева, яким років по 150-200 точно. Величезні крони накривають майже всю площу і тінь, що вони відкидають, надає прихисток від спеки. Гарно і приємно. І більш того – просто. Дерево – це найочевидніший представник природи. Інкорпорувати такі елементи в міський дизайн – ефективно і просто.

 

Але це далеко не все. На абсолютно всіх центральних і не центральних вулицях ростуть дерева. Коли у Франкфурті ми йшли від центрального вокзалу в центр, я хотів зробити декілька фото. Потрібно було бачити має здивування, коли я зрозумів, що мені дерева заважають нормально сфотографувати щось у 95% місцях, де я хотів це зробити. Додаток із прогнозом погоди показував температуру повітря +32 С, а я цього абсолютно не відчував – всюди була тінь від дерев. Величезних, різноманітних і ідеально доглянутих. Подивитись на сотні дерев-калік, які в Києві засихають через рік-два – виникає лише співчуття.

Дороги і вулиці

Центральні вулиці – пішохідні і завжди заповнені туристами. Дуже круто, що дерева на них ростуть не по двох сторонах, а прямо по центру. Це створює дуже приємне відчуття, що ти в парку, хоча ти і не там. Туристичний центр Франкфурта повністю засаджений такими деревами.

 

І майже біля кожного з них – десяток запаркованих велосипедів. Можна подивитись в одну сторону вулиці і нарахувати тисячі цих двоколісних. Якщо уявити, що кожен із цих велосипедів стане машиною – побачимо затори і «геніальні» рішення паркування Києва. В Німеччині ж велосипед – реальний вид повсякденного громадського транспорту. Можна зі своїм стальним конем зайти в автобус у Вісбадені, пересісти на міський потяг, доїхати до Франкфурта і поїхати на ньому ще кудись. А тепер уявіть таку поїздку з Бориспіля в Київ.

 

 

Велопарковки всюди. В крайньому випадку можна закріпити свого двоколісного друга замком до будь-якого дерева – із ним нічого не станеться. Особливо мене порадував сервіс, який полягає в наступному: в Майнці я бачив велосипедні станції, що розкидані по місту; передплачуєш свою участь в сервісі і тоді можеш взяти з будь-якої станції велосипед і запаркувати його теж на будь-якій.

 

Не можу не згадати про велодоріжки. Вони всюди і їх поважають. Та і не вийде пішоходу спокійно прогулятись такою доріжкою, бо постійно проїжджають велосипеди. Але найцікавіше те, що на проїзній частині теж є велополоси, а часом навіть дві. І вони мають свій окремий світлофор чи два і свою систему дорожніх знаків. Навіть напруживши всю силу своїх півкуль, я не можу уявити це в Києві. На жаль.

 

 

Вулиці для комфорту всіх. Місця переходів дороги занижені, це значно полегшує пересування тим, кому важко. Окремо розділені переходи для пішоходів і велосипедів. Використовується у потрібних місцях мостова і спеціальні випуклості в місцях, де людям із ослабленим зором потрібно знати, що поряд перехід.

 

Мені жодного разу не довелось користуватись підземним переходом. Або їх немає, або вони дуже рідко використовуються. В потрібних місцях перехід через автомагістраль розділений острівцем, на якому працює складна, але інтуїтивно зрозуміла система світлофорів. Безпека передусім.

 

 

Транспортний рай

Перше, що треба зробити – це прийти на зупинку, яка завжди охайно оформлена. Чи то просто острівець з чистого асфальту, якщо ми в передмісті. Чи то, якщо ми у центрі, лавочка з навісом, розкладом і табло, яке показує точний час прибуття того чи іншого автобуса. Наприклад: 15-й приїде через 3 хвилини – і він таки приїде. На інформаційній дошці розклад похвилинно розписаний із тисячами додаткових уточнень, наприклад, щодо режиму руху по вихідних чи на свята. Прозоро і зрозуміло. Ледь не забув, на зупинках навіть є кнопка із позначками для незрячих. Натиснути кнопку – із колонки звучить інформація з табло але вже в аудіоформаті.

 

 

Ззовні на автобусі розташовані кнопки – відкриття дверей і висування допоміжної платформи для людей із особливими потребами. В разі чого водій автобуса може сам вийти і допомогти. Це дійсно турбота про пасажирів. Але вона на цьому не завершується. В кожному автобусі є кондиціонер і це найкраще, що може бути. Тобто температурні режими в повсякденному житті – це або тінь від дерев або кондиціонер в автобусі. В Києві в маршутках і автобусах іноді можна померти від спеки. А в Німеччині навпаки – врятуватись від неї.

 

Ну і те, що вже згадував: можна занести в автобус велосипед, візочок або платформу, яка допомагає ходити – біля входу посередині автобуса немає сидінь і відповідно на цій площадці всі громіздкі пасажири розміщуються з комфортом. В автобусах немає кондуктора. Придбати квиток можна на зупинці в автоматі або біля переднього входу в автобусі. Але всі користуються проїзними – так дешевше. До речі, квитки на потяг теж купуються в автоматі, але про це, здається, вже всі сто разів чули.

 

Про загальні речі 

Магазини не працюють в неділю, а в будні відкриті переважно до 8 вечора. Це не дуже зручно. Але, ймовірно, був би я німцем і вставав так рано, як і вони – було б зручно. До того ж турецькі магазини працюють цілодобово і не зважають на вихідні або свята. Фактично турки знайшли і зайняли свою природну нішу.

 

Сміття сортується. Це не є ані дискомфортом, ані комфортом. Це просто такий стиль життя. Такий, що піклується про екологію.

 

Pfand. За більшість напоїв потрібно додатково сплачувати 25 євро центів за їхню тару – тобто за банку або пляшку. І ті, що підлягають такій сплаті, спеціально марковані на цінниках і на самій пляшці. Після споживання подібного продукту тару можна повернути в спеціальний автомат, який видасть чек на суму зданих пфандів. Це і турбота про екологію, і додаткова чистота. Пояснюю: безхатчинки вишукують всюди такі тари і здають їх. Тобто підтримують чистоту в місті і мають собі з цього заробіток. Просто і ефективно.

 

 

Безпека і мультикультурність. В Німеччині можна не тільки зустріти євро з різних країн, але й представників різних національностей. Болгари, румуни, поляки, турки, сирійці і так далі. Таке різномаїття забезпечує високий рівень толерантності в абсолютно різних планах. Ми зі знайомим дійшли висновку, що незнайомим людям начхати на мене, як на індивіда. Умовно кажучи, я можу бути ким завгодно, мати який завгодно колір шкіри і бути одягнутим у що завгодно – до мене ніхто не причепиться. До того ж патрульну машину поліцейських я бачив лише один раз. Немає нав’язливої безпеки. Вона просто існує сама по собі. Скоріш за все, це камери – великий брат завжди дивиться.

 

Єдина річ, яка мені здалась некомфортною – це гроші. А саме монети. Всі гроші, менші за 5 євро – металеві. Під кінець програми у мене була добре жменя монет, які мене просто дратували. Але я готовий сплатити таку ціну за весь інший комфорт.

 

Що потрібно змінити в Києві? Скажу коротко і лаконічно. Замість маршруток – автобуси. Замість постійної чистки доріг – газони – так, наприклад, зменшиться об’єм роботи для машин, що миють дорогу. Більше пішохідних вулиць. Стоянки для велосипедів і велосипедні доріжки всюди. І можливість взяти велосипед в метро або автобус. Більше високих дерев. Гадаю, треба почати з цього, а інше вже буде само собою логічно випливати.

 

І наостанок. Німеччина за одне фото: дерева, велосипеди, комерція, модерн, старі будинки – і все це в гармонії.